Настоятель та парафіяни нашого храму відвідали Авдіївку

.

Група парафіян храму святителя Спиридона на чолі з настоятелем відвідали місто Авдіївку, яке знаходиться на Сході України в зоні проведення бойових дій. Головною метою відвідин було доправлення допомоги, що була зібрана силами нашої парафії, а також духовна підтримка членів православної громади, які опинилися у зоні бойових дій. Після повернення до Києва, настоятель нашої парафії, протоієрей Миколай Данилевич опублікував деякі свої враження від поїздки на власній сторінці у мережі Фейсбук.Ось текст який був написаний отцем Миколаєм.

На минулих вихідних, 11 і 12 березня, був в Авдіївці. Плануючи поїздку, я більше прагнув просто пожити з нашими людьми там, побути з ними, поспілкуватися, відчути, а відповідно й розділити з ними хоча б частинку їхнього болю і страждань, розділити з ними їхні скорботи, підтримати їх, дати їм відчуття того, що вони не самі, що вони не покинуті. Звичайно, що ми приїхали не з пустими руками, привезли допомогу, зібрану нашою парафією і декількома іншими парафіями нашого Святошинського благочиння м. Києва. Особливо актуальними на даний час є освітлювальні прибори, лампи на акумуляторах, бо в місті часто не буває світла. А взагалі, будь-яка допомога потрібна, і духовна та моральна підтримка зокрема.

Вражень дуже багато й дуже різнопланових. Тут напишу лише деякі з них. Головним чином про те, як люди й Церква переживають війну там. Приїхали ми на парафію на честь св. Марії Магдалини, де настоятелем є о. Андрій Карпець. Храм на окраїні Авдіївки. Це, фактично, крайня споруда міста, бо далі йде поле (заміноване), лісосмуга і лінія розмежування.

Субота, 11 березня, обідній час.

Спілкуємося з батюшкою по подвір’ї храму. Розповідає батюшка, що в цих умовах люди до Церкви потягнулися. Звичайно, багато людей виїхало, але багато нових прихожан з’явилося. «Прихожани стали більш якісні!», - резюмує отець. Думаю, не треба пояснювати, що це означає в умовах війни. Далі батюшка показує свіжу воронку після снаряду, вибираємо з ями осколки від мін. Тут до нас починають долітати звуки пострілів з гармат. Бух і бух. Отець навіть не звертає уваги. Далі розказує. Вже звик.

Заходимо в храм, починаємо службу. Всенічну в суботу вони розпочинають о 14:00, бо ближче до вечора, як правило, починаються обстріли. Люди вже вивчили «графік» обстрілів і тому підлаштовують своє життя під нього. Хоча «графік» може й мінятися. Тому треба встигнути помолитись, відслужити богослужіння. Вечірня пройшла більш-менш спокійно. Інколи долітати звуки канонади. Тільки розпочалася утреня, а це близько 15 години, і тут почалося. «Миром Господу помолимся». Бабах! «О свышнем мире...» Бабах! Постріли почастішали. Доходимо до співу тропарів, неділя 5 гласу була, тропар воскресний: «Собезначальное Слово Отцу и Духови, от Девы рождшееся на спасение наше...» Бабах! «.. воспоим, вернии, и поклонимся...» Бабах! Це вже сильніше, а відповідно це означає, що й ближче. Вікна дрижать. Через декілька вибухів в храмі пропадає світло. (А якщо в храмі, то це означає, що і по всій Авдіївці; так до нашого від’їзду світло й не з’явилося. І вода також.). І такі обстріли тривали до кінця служби і ще певний час час після. А люди собі стоять і моляться. І ви знаєте, такий «музичний супровід» дуже допомагає в молитві. Як пізніше виявилося, в цей день в результаті обстрілу були прямі попадання в два будинки по вул. Менделеєва, 3 і вул. Менделеєва, 5. Слава Богу, без людських жертв!

Це вже після служби о. Андрій мені розповів, що «є бух, є бабах, а є шарах!» «Бух» – це коли здалека чути постріли з гармат. «Бабах» - це коли міна чи снаряд приземляється вже ближче. А «шарах» - це коли дуже близько і в щось попала. І є ще «дзень-дзелень»- це коли вікна розлітаються від вибухової хвилі. На це навіть ніхто там вже уваги не звертає. Храм посічений осколками з різних сторін. Але отець-настоятель намагається одразу ж заробляти всі дірки та пошкодження. Одна прихожанка підходить до мене після завершення богослужіння, бере благословення і каже: "Батюшка, благословите, чтобы завтра встретиться!» Ось якими думками живуть там люди! Як розповідав мені о. Андрій, люди не думають там про ремонти квартир, про гроші і т. п. Люди думають про те, щоб день пережити і ніч переночувати. Люди хочуть миру і готові на руках носити того, хто цей мир їм принесе. Було чути постріли з гармат, з танка, і навіть звуки крупнокаліберного кулемета. Дуже швидко вивчається різниця в звуках. Смерть там ходить близько, але й Бог також поряд. Дуже відчувається.

Ангели-хранителі

Вибачте за фразу, але скажу так: Ангели-хранителі там працюють, не покладаючи рук. Такі історії люди розповідають про те, як Господь береже людей! Каже одна жіночка: сиджу в квартирі і раптом відчула внутрішнє бажання зайти до сусідки. І чого? – питаю сама себе, - я ж з нею і особливо так близько й не спілкуюся. Зайшла. В цей момент пряме попадання снаряду в її квартиру, з якої вона тільки-що вийшла.

Інша історія. Молода дівчина сидить за столом перед вікном у своїй квартирі. Снаряд з танка залітає через вікно у квартиру поверхом вище, падає на диван і НЕ розривається. В тій квартирі господарів не було. Якби снаряд розірвався, то знищив би не лише ту квартиру, але й зруйнував би перемичку між поверхами, а відтак і помешкання поверхом нижче, де сиділа ця дівчина.

Ще історія: танк вистрілив по Авдіївці весь боєкомплект, а це близько 30 снарядів, в житловий масив. Жодної загиблої людини. І таких історій дуже багато. «Вже Сам Господь каже: Я не хочу цієї війни! Я роблю все, щоб люди не гинули. Схаменіться!» - так підсумував о. Андрій.

Як сказати дитині, коли загинув тато?

Багато трагічних історій. Після літургії в храмі спілкувався я з людьми. Серед них була жіночка, яка трошки більше 40 днів тому поховала чоловіка. 43 роки йому було. Прекрасний чоловік, чудовий тато. Вийшов з дому в магазин купити дитині йогурт. Снаряд, осколок в шию, смерть на місці. Двоє дітей – сини, один старший, більше 20 років вже має, інший маленький – 6 рочків. Малому спочатку не сказали, що тато загинув.

Далі розповідає священик:

«Десь тиждень пройшов після похорону і ця мама приходить до мене і каже: «Батюшка, як мені бути з малим? Я не можу йому про це сама сказати». А я кажу їй: «А ти готова, коли він тебе буде питати про тата, а ти будеш йти на кухню і плакати і ридати до часу ночі? До такого терзання ти готова?». Я сказав, що треба сказати йому. Вона відповіла, що не може. Каже мені: «Ви йому скажіть». Я кажу: «Добре, я скажу», а сам не знаю, що казати. Просто не знаю, що казати. І вона привела його до мене. Я з ним сів, запитую його:

- Ти тата давно бачив?

- Давно бачив, - відповідає малюк.

- За татом скучаєш?

- Да. - До мене твій тато заїжджав на днях. Він сказав, що від’їжджає дуже далеко. Від’їжджає до Бога, до Боженьки від’їжджає. Він дуже засмутився, що не може з тобою попрощатися. Він тобі передав привіт. Сказав, щоб ти маму слухався і з братиком щоб не сварився. Казав, щоб ти до школи сам збирався, без нього (а вони вже купили ранець, зошити, на осінь в школу готуються). Сказав, щоб ти до церкви ходив, маму слухався, допомагав. І він буде з нетерпінням чекати зустрічі з тобою, він за тебе переживає, дуже буде за тобою скучати.

- То я тата вже не побачу? Коли я його побачу? – запитав хлопчик.

- Коли ти виростеш, станеш дуже дорослим. Отоді ти лише тата побачиш. А зараз тобі прийдеться ось так, без тата.

- Добре, - погодився малюк. Спокійно, довірливо, по-дитячому наївно.

Потім мама приходила і дякувала. Каже, що малий прийняв цю розмову адекватно, правильно і без істерики, без плачів і криків. З дітьми треба по-дитячому говорити. А я сам думаю: «Я ж не обманув його. Я дійсно тата бачив. Ну, не розмовляв я з ним, правда. Але він до мене приїжджав. Вірніше, його приносили (в храм на похорон). А по суті я йому передав ті слова, що я впевнений, він би йому й сказав. Якби у нього була нагода попрощатися, то він би так синові й сказав».

Без сліз таких історій слухати неможливо.

Історія з глухою бабцею

Бувають і комічні випадки. Я би навіть сказав – трагікомічні. Одна бабуся – глуха, розповідає: сиджу в квартирі, на кріслі перед столом, і тут мене раптом щось підкинуло вгору. Подумала: тиск підскочив! Встала й пішла за тонометром, щоб поміряти тиск. Поміряла, нормальний. Ходжу по квартирі, визирнула у вікно, бачу люди бігають на вулиці, щось сталося? Виявляється, в сусідній будинок снаряд влучив, а її вибуховою хвилею підкинуло, а вона й не зрозуміла одразу.

Неділя

В неділю відслужили Літургію. Людей було багато. Сказав проповідь. Потім звернувся до людей зі словами підтримки, співпереживання і т. п. Важко було моментами говорити, сльози заважали. «Ви наші люди, наші брати і сестри, християни, ви – члени нашої Церкви, члени Єдиного Тіла Христового. Болить вас, спів-страждаємо й ми», - в такому роді. Приймали нас дуже тепло, радушно. Різні люди, різні погляди, але Церква їх об'єднує.

Живуть вони в дуже важких умовах, але в усіх цих людях немає злості, немає злоби й агресії. Де в кого відчувається смуток, рідко в кого – униніє. Але таке спілкування з нашими людьми там допомагає і їм і нам.

Я ніколи не бачив ще війни, я не чув, як стріляють з гармат, танків, крупнокаліберних кулеметів. Тут я побачив війну, але зі сторони мирних жителів. По-іншому, напевне, війна сприймається з окопів, ще з іншої сторони її бачать в госпіталях, де лікують поранених, і зовсім по-іншому її показують по телебаченню.

«Прииди и виждь», «прийди й побач». Цей досвід важливий не для того, щоб просто дізнатися, що там насправді відбувається і в яких умовах живуть там люди. А для того, щоб нам – християнам, в стражданнях тих людей побачити Христа, і не залишитися байдужими до тих страждань.

З людьми, які переживають будь-яку біду, потрібно просто бути поряд. Не залишати їх. І це дасть відчуття щастя їм, і нам. Тому що серед нас Христос.

 

Карта проїзду

Банківські реквізити храму


Релігійна громада парафії на честь святителя Спиридона Триміфунтського в Святошинському р-ні м.Києва ЄДРПОУ 36620918 Рахунок № 26000056145145 в ПАТ КБ "Приватбанк" МФО 380775 

Наші контакти

Адреса храму:
м. Київ, просп. Леся Курбаса, 7-Д

Телефон:
044 360 04 77

Email:
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.