«Молилися б ви святителю Спиридону Тримифунтському». - Архімандрит Іоанн (Крестьянкін)

Зараз вже самій не віриться: невже був такий час, коли можна було довго сидіти «за ногу» старця, слухаючи богомудрим словами архімандрита Іоанна (Крестьянкіна)? Правда, траплялося це нечасто - старця всіляко «оберігали» від відвідувачів. І картина зазвичай була така - батюшка виходить з храму, а безліч паломників, які приїхали в монастир на раду до старця, кидаються до нього.

- Батюшка, - скаржиться старенька, - півжиття стоїмо в черзі на житло, а живемо і донині семеро в кімнатці. Тіснота така, що онуки сплять на одному ліжку валетами і один одному підборіддя ногою підпирають.

Слідом за старенькою скаржиться чоловік і майже кричить, розповідаючи, як він десять років відпрацював у гарячому цеху заради обіцяної заводом квартири, але після перебудови завод наказав довго жити. І що тепер робити?

- Молились б ви святителя Спиридона Тримифунтського, - каже батюшка, - і були б давно з житлом.

Записую на всякий випадок ім'я святителя Спиридона Тримифунтського, хоча і не збираюся молитися йому. Проблем з житлом у мене немає. Точніше, є. Але, після того як наша сім'я всього чверть століття відстояла в черзі на двокімнатну квартиру, отримавши у результаті однокімнатну, ми вже не чекаємо нічого від влади. Правда, з черги нас не зняли, обіцяючи дати належне, але, судячи по термінах, посмертно. Так що у нашої сім'ї тепер інші плани - купимо будинок біля монастиря в Печорі, благо гроші для цього є. Немає проблем, якщо ти при грошах. Але ось що дивно - пізніше я вже майже в безгрошової стані купила будинок біля Оптиної пустелі, а тут і з грошима не виходило ніяк. Більше того, кожен раз, як я відправлялася по оголошенню про продаж будинку, в ноги вступала такий біль, ніби в п'яти встромили голки. Дошкандибав абияк, а будинок вже продали або передумали продавати. Промучилася я півроку в пошуках будинку, а потім запитала архімандрита Іоанна:

- Батюшка, та чому ж у мене ніяк не виходить купити будинок в Печорі?

- Тому що ваше місце не тут, а в Оптиної пустелі.

Прости, Господи, моє невігластво, але ні про яку Оптиної пустелі я в ту пору й не чула, засвоївши з слів старця єдине: мене хочуть вигнати з моїх улюблених Печор. Прийшла я з цією образою до мого духівника архімандриту Адріану, але і той благословив з'їздити в Оптину пустель. З'їздила. Не сподобалося. Руїни храмів і гори сміття навколо. Монастир ще тільки починали відновлювати. І мерзоту запустіння на святому місці вражала настільки, що я одразу вирушила до архимандрита Кирила (Павлову) зі скаргою на старців, виселяють мене незрозуміло куди.

Пам'ятаю, як посміхався отець Кирило, слухаючи мої голосіння, а потім сказав, благословляючи на переїзд:

- Благодатна Оптина, свята земля.

Як же вдячна я тепер Господу, оселив мене на цій святій землі, але який же важкою була дорога сюди!

- Ми у Господа важкі хірургічні хворі, - говорила мені пізніше одна черниця. - У кожного своя гординька і своя корона на голові. А Господь шкодує нас, нерозумних, і лікує вже хірургічним шляхом.

Словом, переїзду в Оптину передувала та «хірургія», коли відтиналося все, чим чванливі, бувало, душа. Заощадження з'їла інфляція. А те, що здавалося раніше значним: літературний успіх, публікації, життя в колі знаменитостей - все стало непотрібним і вже немилим, коли важко захворів син і вмирала, здавалося, мама ... У квартирі стояв важкий запах ліків, під вікном ревло моторами московське шосе, і в сизому тумані вихлопних газів було часом нічим дихати. Як же ми мріяли тоді про село і про глотці, хоча б глотці, свіжого повітря! Але поки я вередував, не бажаючи переїздити в Оптину, ціни на тутешні будинки, які коштували дешевше перш дров, зросли настільки, що були вже не по кишені.

Ось так і сталося те, про що заздалегідь попереджав о.Іоан (Крестьянкін): над головою чорне небо в хмарах і така відчайдушна безпросвітність, що я вже навіть не почала благати, а возопила до святителя Спиридона Триміфунтського, благаючи допомогти. Допомога прийшла негайно, і я лише повторювала про себе: так не буває. Але так було. І незабаром ми вже купили будинок біля Оптиної пустелі, де і стали оживати, повертаючись до життя, мої рідні. Пам'ятаю, як син, що пролежав у лікарні чотири місяці, спочатку невпевнено вийшов у сад, а потім втік купатися на річку, і ось вже ми, як у колишні часи, плаваємо з ним наввипередки. І мама знову колишня мама. Ось вона несе з городу редиску і радіє, що зійшла морква.

Особливо улюблених угодників Божих багато. Але святитель Спиридон Тримифунтський був у моєму житті першим Святим, через якого відкрилася та безодня милості Божої, коли на досвіді дізнаєшся - Господь не дає випробування понад сил, але все на добро і все промислітельно. І я так полюбила святителя Спиридона, що щодня читала йому тропар:

«Собору перваго здався єси поборник і чудотворець, богоносні Спиридона, отче наш. Темже мертвий ти в гробі скрикнувши, і змія під злато перетворив єси, і внегда співати тобі святі молитви, Ангели, співслужили тобі, мав єси, священний. Слава який дав тобі сила, слава вінчає тя, слава Діючому тобою всім зцілення ».

Пам'ятаю, як в Оптину пустель приїхала на все літо сім'я Воропаєвим з дітьми, а зняти житло не виходило ніяк. Прийшли вони до мене сумні і кажуть, що ніхто не бере з дітьми на квартиру і доведеться їм звідси їхати.

- Давайте, - пропоную, - читати тропар святителя Спиридона Тримифунтського.

Почала читати, а діти дивляться на мене з подивом, не розуміючи слів тропаря.

Ось і довелося розповідати їм про святителя Спиридона, бо тропар - це короткий його житіє. Тут за кожним рядком своя історія, і особливо дітям сподобалося про те, як «змія під злато перетворив єси». Було це за часів страшного голоду. Прийшов до святителя Спиридона бідняк і заплакав, розповідаючи, як просив у багатія борг хліба для своєї голодуючої сім'ї, а той відмовився дати що-небудь без грошей.

Через сад в цей час проповзала змія, і святитель торкнув її палицею, перетворивши непомітно для бідняка в злиток золота. Віддав він золото голодуючому, звелівши викупити його у багатія назад, коли буде хороший урожай. Потім голод обминув і був такий рясний урожай, що хлібороб з лишком розплатився з багатієм за взятий у позику хліб і, викупивши золото, повернув його святителю Спиридону. Святий відніс золото в сад, і злиток за його молитві перетворився назад у змію, тут же вислизнуло з саду. Все це відбувалося на очах здивованого хлібороба, щоб впевнився і подякував Господа, незмінно печеться про нас ...

Святителя Спиридона Тримифунтського завжди шанували на Русі як покровителя бідних, бездомних, які страждають. На честь нього зводили храми і називали вулиці, взяти хоча б знамениту Спірідоновке в Москві. А в ті важкі роки, коли відновлювали розорену Оптину пустель і все навколо лежало в руїнах, в монастирі щодня читали акафіст святителя Спиридона Триміфунтського ...

Розповіла я дітям, як дивно допомагає святитель Спиридон, і ми вже з великим натхненням прочитали тропар і акафіст йому. Тільки закінчили читати, як гукає мене з вулиці сусідка:

- Хочу здати на літо садовий будиночок якийсь родині. Чи немає у тебе таких знайомих?

- Є! Є! - Закричали тут разом все Воропаєва.

З тих пір кожне літо вони жили в цьому «своєму» будиночку.

* * *
Рівно рік я читала щодня тропар святителя Спиридона Триміфунтського. Нічого не просила, але лише дякувала від усієї душі. А через рік прийшла телеграма зі звісткою, що мені треба терміново виїхати до Москви для отримання двокімнатної квартири.

Приїжджаю, а інспекторка по житлу дивиться на мене вогнедихаючим поглядом і каже, задихаючись від люті:

- Усіх блатних напам'ять знаю, але такого блату, як у вас, ще не бачила!

Нічого не розумію. Який блат? Звідки? Поступово з'ясувалося - ніхто не збирався мені нічого давати. Навпаки, начальство розпорядилося дати цю квартиру якимсь потрібним людям. Справа була вже вирішеною, аж раптом квартиру по черзі надали мені. Розгорівся скандал: чому «упустили»? І тепер інспекторка скаржилася мені:

- Ні, я ж ще й винна. Та я, як лев, проти вас боролася! Я собі голову зламала, обчислюючи ваші зв'язку. Всіх начебто знаю, а тут - не зрозумію. Ну, добре, квартира ваша, але відкрийте секрет - хто за вами стоїть?

- Святитель Спиридон, - відповідаю.

- Хто-хто? - Не зрозуміла інспекторка.

Але я вже не стала нічого уточнювати. Втім, тією квартирою ми володіли недовго. Моя старенька мама слабшала з роками, а до монастиря було далеченько ходити. Ось і обміняли ми престижну квартиру в центрі на куди більш дешеву квартиру в зеленому «спальному» районі, щоб купити новий будинок біля монастиря.

Місце тут дивне і завжди красиво. На Різдво іскриться під зорями сніг, а навесні все біло від квітучих яблунь. Повітря гуде від благовеста дзвонів, а ми всією сім'єю йдемо до храму. Мама часто хреститься на куполи Оптиної, а син, випереджаючи нас, іде вперед. Скільки живу тут, а все дивуюся: так за що ж мені така милість? І все частіше згадується старенький батюшка Іоанн (Крестьянкін), карає нас, нерозумних: «Промисел Божий керує світом і долями кожного з нас». Все так. Але повірила я цьому вже тільки в Оптиної.

Ніна Павлова

Карта проїзду

Банківські реквізити храму


Релігійна громада парафії на честь святителя Спиридона Триміфунтського в Святошинському р-ні м.Києва ЄДРПОУ 36620918 Рахунок № UA403807750000026000056145145 в ПАТ КБ "Приватбанк" МФО 380775 

Наші контакти

Адреса храму:
м. Київ, просп. Леся Курбаса, 7-Д

Телефон:
044 360 04 77

Email:
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.