Житіє святого отця нашого Спиридона Тримифунтського

Батьківщина святого Спиридона – острів Кіпр. Син простих батьків і сам простодушний, смиренний і доброчесний, він з дитинства пас овець, дійшовши ж зрілого віку, одружився законним шлюбом і мав дітей. Він провадив чисте і богоугодне життя, наслідуючи Давида в смиренності, Якова — у сердечній простоті й Авраама — в любові до подорожніх. Проживши небагато років у шлюбі, дружина його померла, і він ще більше і старанніше почав служити Богу добрими справами, витрачаючи весь свій статок на прихисток подорожнім і милостиню злиденним. Цим він, живучи в миру, так догодив Богові, що удостоївся від Нього дару чудотворения: він зцілював невиліковні хвороби й одним словом виганяв бісів. За це Спиридон був поставлений єпископом міста Триміфунта за царювання імператора Константина Великого та сина його Констанція. І на єпископській кафедрі він продовжував творити великі й дивні чудеса.

Якось на острові Кіпр довгий час не було дощів і сталася страшна засуха, за якою настав голод, а за голодом – моровиця, і безліч людей гинули від цього голоду. Небо закрилось, і був потрібен другий Ілія, або подібний до нього, який відкрив би небо своєю молитвою (3 Цар. 17). Таким виявився святий Спиридон, який, бачачи яке лихо спіткало народ, і, як батько, жаліючи нужденних, звернувся з ревною молитвою до Бога, — і в ту ж мить небо з усіх сторін вкрилося хмарами, і на землю пролився великий дощ, який не припинявся кілька днів. Святий помолився знову, і дощ ущух. Земля щедро була напоєна вологою і вродила рясний плід: дали багатий урожай ниви, вкрилися плодами сади й виноградники, і після голоду був в усьому великий достаток, по молитвах угодника Божого Спиридона. Однак через декілька років за людські гріхи, за Божим Промислом, знову настав у країні тій голод, і багаті хліботорговці раділи з цього, маючи хліб, зібраний за декілька врожайних років, і, відкривши свої житниці, почали продавати його за високими цінами. Був тоді у Триміфунті один хліботорговець, який відзначився ненаситною жадібністю до грошей і невтамовною пристрастю до насолод. Він закупив у різних місцях величезну кількість хліба і привіз його на кораблях до Триміфунта, однак не схотів продавати його за тією ціною, яка на той час була в місті, а зсипав його у сховища, щоб дочекатися посилення голоду, і тоді, продавши дорожче, отримати великий зиск. Коли голод став майже загальним, посилюючись з кожним днем, він почав продавати свій хліб за найвищою ціною. І ось прийшов до нього один бідний чоловік і, смиренно кланяючись, зі сльозами благав його змилуватися — подати трохи хліба, щоб йому, бідняку, не померти з голоду разом із дружиною і дітьми. Проте немилосердний і жадібний багач не схотів змилуватися над жебраком і сказав:

—Іди, принеси гроші, і в тебе буде все, що тільки купиш.

Бідняк, знемагаючи від голоду, пішов до святого Спиридона і з плачем розповів йому про свою нужденність і про немилосердя багатія.

—Не плач, — сказав йому святий, — іди додому, бо Дух Святий говорить мені, що завтра дім твій буде повний хліба, а багач благатиме тебе і віддаватиме тобі хліб задарма.

Бідний зітхнув і пішов додому. Тільки-но поночіло, як, за Божим велінням, пішов сильний дощ, бурхливою водою змило житниці немилосердного сріблолюбця і з ними весь його хліб. Хліботорговець зі своїми домашніми бігав по всьому місту і благав усіх допомогти і не дати йому з багача зробитися жебраком, а тим часом бідні люди, бачачи хліб, рознесений водою по дорогах, почали підбирати його. Набрав собі з надміром хліба і той бідняк, який вчора просив його у багача. Бачачи над собою явну кару Божу, багач почав благати бідного взяти в нього задарма стільки хліба, скільки він забажає.

Так Бог покарав багатого за немилосердя і, за пророцтвом святого, позбавив бідного від злиднів і голоду.

Один відомий святому землероб прийшов до того самого багача під час того ж голоду з проханням позичити йому хліба на прожиток і обіцяв з лишком повернути дане йому, коли настануть жнива. У багача, крім розмитих дощем, були ще й інші житниці, повні хліба, але він, недостатньо навчений першою своєю втратою і не вилікувавшись від жадібності, й до цього бідняка виявився таким же немилосердним, так що не хотів навіть і слухати його.

—Без грошей, — сказав він, — ти не отримаєш від мене жодного зерна.

Тоді бідний землероб заплакав і пішов до святителя Божого Спиридона, якому й розповів про свою біду. Святитель утішив його й відпустив додому, а на ранок сам прийшов до нього і приніс цілу груду золота (звідки взяв він золото, — про це мова далі). Він віддав це золото землеробу і сказав:

—Віднеси, брате, це золото тому торговцю хлібом і віддай його в заставу, а торговець нехай позичить тобі стільки хліба, скільки тобі зараз потрібно на прожиток, коли ж буде урожай і ти матимеш надлишок хліба, ти викупи цю заставу і принеси її знову мені.

Бідний землероб узяв з рук святительських золото і поспіхом пішов до багатія. Користолюбний багач зрадів золоту й негайно ж дав бідному стільки хліба, скільки йому було потрібно. Потім голод минув, був хороший врожай, і після жнив землероб той віддав з лишком багачу позичений хліб і, взявши у нього назад заставу, відніс її з подякою святому Спиридону. Святий узяв золото і пішов у свій сад, покликавши із собою і землероба.
—Пішли, — сказав він, — зі мною, брате, і разом віддамо це Тому, Хто так щедро позичив нам.

Увійшовши до саду, він поклав золото біля огорожі, звів очі на небо і промовив:

—Господи мій, Ісусе Христе, Ти Своєю волею все твориш і перетворюєш! Ти, колись Мойсеїв жезл на очах у царя Єгипетського перетворив на змія (Вих. 7: 10), — звели й цьому золоту, раніше перетвореному Тобою з тварини, знову набрати первинного вигляду свого: тоді і цей чоловік дізнається, яке піклування маєш Ти про нас, і самою справою навчиться того, що сказано у Святому Письмі: Господь творить все, що хоче (Пс. 134: 6).
Коли він так молився, груда золота раптом заворушилася і перетворилася на змію, яка почала звиватися й повзати. Таким чином, спочатку змія, за молитвою святого, перетворилася на золото, а потім так само чудесно із золота знову стала змією. Побачивши це чудо, землероб вжахнувся, впав на землю і називав себе не гідним отриманого ним чудесного благодіяння. Потім змія поповзла до своєї нори, а землероб, сповнений вдячності, повернувся до себе додому й дивувався величі чуда, здійсненого Богом по молитвах святого.

Один добродійний чоловік, друг святого, через заздрощі злих людей був обмовлений перед міським суддею і ув’язнений в темницю, а потім і осуджений на смерть без будь-якої провини. Дізнавшись про це, блаженний Спиридон пішов, щоб урятувати друга від незаслуженої страти. На той час у країні була повінь, і струмок, що був на шляху святого, переповнившись водою, вийшов з берегів і став непрохідним. Чудотворець пригадав, як Ісус Навин з Ковчегом Завіту по сухому перейшов Іордан, що розлився (Нав. 3: 14–17), і, віруючи у всемогутність Божу, наказав потоку, як слузі:

—Зупинись! Так велить тобі Володар усього світу, щоб я міг перейти і врятувати чоловіка, задля якого я поспішаю.

Тільки-но він промовив це, одразу потік зупинився і відкрив сухий шлях — не тільки для святого, а й для всіх тих, які йшли разом із ним. Свідки чуда поспішили до судді й сповістили його про наближення святого і про те, що зробив він дорогою, і суддя негайно ж звільнив засудженого і повернув його святому неушкодженим.

Провидів також святитель і таємні гріхи людські. Так, одного разу, коли він відпочивав з дороги в одного прочаноприймальця, жінка, яка перебувала у незаконному союзі, побажала вмити, за тамтешнім звичаєм, ноги святому. Проте він, знаючи її гріх, сказав їй, щоб вона до нього не доторкалася. І це він сказав не тому, що гребував грішницею: хіба може гребувати грішниками учень Господа, Який їв і пив з митарями і грішниками (Мф. 9: 11)? Ні, він хотів, щоб жінка пригадала свої гріхи і розкаялася у своїх нечистих помислах і справах. І коли та жінка знову настійно намагалася торкнутися ніг святого, щоб умити їх, тоді святий, бажаючи врятувати її від погибелі, викрив її з любов’ю і лагідністю, нагадавши їй про її гріхи і спонукав покаятися. Жінка дивувалася і жахалася з того, що найпотаємніші справи і помисли її не приховані від прозорливих очей чоловіка Божого. Сором охопив її, і з скрушним серцем впала вона до ніг святого й обмивала їх уже не водою, а сльозами, й сама відкрито зізналася у тих гріхах, у яких була викрита. Вона вчинила так само, як колись блудниця, згадувана в Євангелії, а святий, наслідуючи Господа, милостиво сказав їй: прощаються тобі гріхи. І ще: ось, ти одужала, не гріши більше (Лк. 7: 48; Ін. 5: 14). І відтоді стала та жінка на праведний путь і для багатьох була добрим прикладом.
Досі йшлося тільки про чудеса, які звершив святий Спиридон за життя, тепер потрібно сказати і про ревність його до віри Православної.

За царювання Константина Великого, першого імператора-християнина, у 325 році після Р. Х. в Нікеї зібрався II Вселенський Собор для викриття єретика Арія, який нечестиво називав Сина Божого творінням, а не Творцем усього, і для сповідання Його Єдиносущним з Богом Отцем. Арія в його богохульстві підтримували єпископи визначних тоді Церков: Євсевій Нікомідійський, Маріс Халкидонський, Феогній Нікейський та ін. Поборниками ж Православ’я були прикрашені життям і вченням мужі: великий між святими Олександр, який на той час був іще пресвітером і водночас заступником святого Митрофана, патріарха Царгородського, який перебував тоді на одрі хвороби й тому не був присуній на Соборі, — та славний Афанасій, який ще не був прикрашений і пресвітерським саном і проходив дияконське служіння в Церкві Олександрійській; ці двоє викликали в єретиків особливе обурення і заздрість саме через те, що багатьох перевершували в розумінні істин віри, не будучи ще вшановані єпископською честю. Разом з ними був і святий Спиридон, і благодать, яка перебувала на ньому, була кориснішою і сильнішою у справі переконання єретиків, ніж промови інших, їхні докази і красномовство. З дозволу царя на Соборі були присутні і грецькі мудреці, які називалися перипатетиками, наймудріший з них став на захист Арія і хизувався своїм красномовством, намагаючись висміяти вчення православних. Блаженний Спиридон, чоловік невчений, який знав тільки Ісуса Христа, і до того ж розп’ятого (1 Кор. 2: 2), просив отців дозволити йому вступити у змагання з цим мудрецем, але святі отці, знаючи, що він — людина проста, зовсім не знайома з грецькою мудрістю, забороняли йому це. Однак святий Спиридон, відаючи, яку силу має премудрість Божа і яка безсила перед нею мудрість людська, звернувся до мудреця і сказав:

—Філософе! В ім’я Ісуса Христа, вислухай, що я тобі скажу.

Коли ж філософ погодився вислухати його, святий почав говорити.

—Єдиний є Бог, — сказав він, — Який створив небо й землю і з землі створив людину і облаштував усе інше, видиме й невидиме, Словом Своїм і Духом, і ми віруємо, що Слово — це є Син Божий і Бог, Який, змилосердившись над нами, заблудлими, народився від Діви, жив з людьми, постраждав і помер заради нашого спасіння і воскрес і з Собою співвоскресив увесь рід людський. Ми очікуємо, що Він прийде судити всіх нас праведним судом і кожний матиме відплату згідно з вчинками його, віруємо, що Він одного єства з Отцем, рівний з Ним за владою і честю… Так сповідуємо ми і не намагаємося досліджувати ці таємниці розумом, і ти — не насмілюйся досліджувати, як усе це може бути, бо таємниці ці вищі за твій розум і набагато перевершують усіляке людське знання.

Потім, трохи помовчавши, святий запитав:

—Чи не так і тобі все це видається, філософе?

Проте філософ мовчав, наче йому ніколи не доводилося змагатися. Він не міг нічого сказати супроти слів святого, в яких була очевидна Божественна сила, на здійснення сказаного у Святому Письмі: Бо Царство Боже не в слові, а в силі (1 Кор. 4: 20).

Нарешті він сказав:

—І я думаю, що все справді так, як ти говориш.

Тоді старець сказав:

—Отже, йди і навернись до святої віри.

Філософ, звернувшись до своїх друзів і учнів, заявив:

—Слухайте! Поки змагання зі мною велося за допомогою доказів, я виставляв проти одних доказів інші і своїм мистецтвом сперечатися спростовував усе, що мені доводили. Однак замість доказів від розуму з вуст цього старця почала виходити якась особлива сила, і докази безсилі проти неї, оскільки людина не може противитися Богові. Якщо хто-небудь з вас може мислити так само, як я, то нехай увірує у Христа й разом зі мною нехай послідує за цим старцем, вустами якого говорив Сам Бог.

І філософ, прийнявши Православну християнську віру, радів, що був переможений у змаганні святим на свою ж власну користь. Раділи й усі православні, а єретики зазнали великого посоромлення.
По закінченні Собору, після засудження й відлучення Арія, всі учасники Собору, в тому числі і святий Спиридон, розійшлися по домівках. У цей час померла дочка Спиридонова Ірина; час своєї квітучої юності вона провела в чистоті, за що й удостоїлася Царства Небесного. Незабаром до святого прийшла одна жінка і з плачем розповіла, що вона віддала його дочці деякі золоті прикраси на збереження, а оскільки та невдовзі померла, то передане невідомо куди ділося. Спиридон шукав, куди могли бути заховані прикраси, по всьому будинку, але не знайшов їх. Зворушений сльозами жінки, святий Спиридон разом зі своїми домашніми підійшов до труни своєї доньки і, звертаючись до неї, як до живої, промовив:

—Дочко моя Ірино! Де знаходяться прикраси, ввірені тобі на збереження?

Ірина, ніби прокинувшись від глибокого сну, відповіла:

—Господарю мій! Я заховала їх у цьому місці будинку, — і вона вказала місце.

Тоді святий сказав їй:

—Тепер спи, донечко моя, поки не збудить тебе Господь усіх під час загального воскресіння.

На всіх присутніх, які побачили таке дивне чудо, напав страх. А святий знайшов у вказаному померлою місці заховане й віддав тій жінці.

Після смерті Константина Великого імперія його розділилася на дві частини. Східна половина дісталася старшому сину його Констанцію. Перебуваючи в Антіохії, Констанцій захворів на тяжку недугу, яку лікарі не могли зцілити. Тоді цар полишив лікарів і звернувся до Всемогутнього Цілителя душ і тілес Бога зі смиренною молитвою про своє зцілення. І ось у сонному видінні імператор побачив Ангела, який показав йому сонм єпископів і серед них особливо — двох, які, вочевидь, були проводирями і начальниками інших; Ангел повідав при цьому царю, що тільки ці двоє можуть зцілити його від недуги. Прокинувшись і розмірковуючи про побачене, він не міг здогадатися, хто були бачені ним два єпископи: імена і рід їхні залишилися йому невідомими, а один з них тоді, крім того, не був ще і єпископом. Тривалий час цар не знав, що робити, і, нарешті, з чиєїсь доброї поради, зібрав до себе єпископів з усіх навколишніх міст, щоб знайти між ними двох, бачених ним у видінні, проте не знайшов. Тоді він зібрав єпископів удруге і тепер уже в більшій кількості і з віддаленіших областей, але і серед них не знайшов бачених ним. Нарешті, він звелів зібратися до нього єпископам з усієї його імперії. Царський наказ, краще сказати, прохання, дійшло і до острова Кіпр і міста Триміфунта, де єпископом був святий Спиридон, якому все вже було відкрито Богом щодо царя. Відразу ж святий Спиридон вирушив до імператора, взявши із собою учня свого Трифіллія (згодом єпископ Левкусійський, або Ледрський, був причислений до сонму святих, пам’ять його святкується 13 червня), разом з яким він явився царю у видінні і який, на той час, як сказано було, не був ще єпископом. Прибувши до Антіохії, вони пішли до палацу царя. Спиридон був бідно одягнений і мав у руках фінікову палицю, на голові — митру, а на грудях у нього була привішена глиняна посудина, як це було заведено у жителів Єрусалима, які зазвичай носили у цій посудині єлей від святого Хреста. Коли святий у такому вигляді входив до палацу, один із царських служителів, у багатому вбранні, вважаючи його злидарем, посміявся з нього і, не дозволяючи йому ввійти, вдарив його по щоці, але преподобний, через свою незлостивість, і пам’ятаючи слова Господа (Мф. 5: 39), підставив йому іншу щоку, служитель зрозумів, що перед ним стоїть єпископ і, усвідомивши свій гріх, смиренно попросив у нього прощення, яке й отримав.

Тільки-но святий ввійшов до царя, останній одразу ж упізнав його, тому що саме в такому вигляді він явився царю у видінні. Констанцій встав, підійшов до святого і вклонився йому, і зі сльозами просив його благословенних молитов і благав про зцілення своєї хвороби. Тільки-но святий доторкнувся до голови царя, той одразу ж одужав і надзвичайно радів своєму зціленню, отриманому по молитвах святого. Цар прийняв його з великими почестями і на радощах перебував з ним увесь день, виявляючи велику повагу до свого доброго лікаря.

Трифіллій тим часом був украй вражений всією царською пишнотою, красою палацу, безліччю вельмож, що стояли перед царем, який сидів на троні, — причому все мало надзвичайно чудовий вигляд і виблискувало золотом, — і вправною службою слуг, вбраних у світлий одяг.

Спиридон сказав йому:

—Чому ти так дивуєшся, брате? Невже царська велич і слава роблять царя більш праведним, ніж інші? Хіба цар не вмирає так само, як і останній жебрак, і не буває похованим? Хіба не постане він так само, як інші, перед Страшним Суддею? Навіщо те, що руйнується, ти вважаєш кращим за незмінне й дивуєшся нікчемності, коли потрібно насамперед шукати нематеріального і вічного, й любити нетлінну небесну славу?
Багато повчав преподобний і самого царя, щоб пам’ятав про благодіяння Боже і сам був благим до підданих, милосердним до тих, які грішать, прихильним до благаючих про щось, щедрим до тих, хто просить, і для всіх був батьком — люблячим і добрим, бо хто не так царює, той має бути названий не царем, а, швидше, мучителем. На завершення святий заповідав царю суворо дотримуватися і берегти правила благочестя, не приймаючи нічого з того, що чуже Церкві Божій.

Цар хотів віддячити святому за своє зцілення по його молитвах і пропонував йому багато золота, але той відмовлявся брати, кажучи:

—Недобре, царю, платити ненавистю за любов, бо те, що я зробив для тебе, є любов: справді, залишити дім, перепливти такий простір морем, терпіти люті холоди й вітри — хіба це не любов? І за все це мені взяти винагороду золотом, яке є причиною всілякого зла і так легко губить всяку правду?

Так говорив святий, не бажаючи брати нічого, і лише через численні вмовляння царя був переконаний — але тільки прийняти від царя золото, а не тримати його в себе, бо негайно ж роздав усе отримане нужденним.
Крім того, послухавшись умовлянь святого, імператор Констанцій звільнив від податей священиків, дияконів і всіх кліриків і служителів церковних, розсудивши, що непристойно служителям Царя Безсмертного платити данину царю смертному.

Розлучившись із царем і повертаючись до себе, святий дорогою був прийнятий одним христолюбцем у його домі. Тут до нього прийшла якась жінка — язичниця, яка не вміла розмовляти грецькою. Вона принесла на руках свого мертвого сина і, гірко плачучи, поклала його біля ніг святого. Ніхто не знав її мови, але її сльози ясно свідчили про те, що вона благає святого воскресити її мертву дитину. Але святий, уникаючи марної слави, спочатку відмовлявся здійснити це чудо, і все ж таки, через своє милосердя, був переможений гіркими сльозами матері й запитав свого диякона Артемідота:

—Що нам зробити, брате?

—Навіщо ти запитуєш мене, отче, — відповідав диякон, — що зробити тобі, як не звернутися до Христа — Життєдавця, Який так багато здійснював твоїми молитвами? Якщо ти зцілив царя, то невже відвернешся від жебраків і вбогих?

Ще більше розчулений цією доброю порадою виявити милосердя, святитель просльозився й уклінно звернувся до Господа з теплою молитвою. І Господь, Який через Ілію та Єлисея повернув до життя синів сарептської вдови і соманитянки (3 Цар. 17: 21; 4 Цар. 4: 35), почув і молитву Спиридона і повернув до життя язичницьке немовля, яке, оживши, одразу ж заплакало. Матір, побачивши своє дитя живим, від радості впала замертво: не тільки тяжка хвороба і сердечна печаль убивають людину, а й іноді те саме робить і надмірна радість. Отже, жінка та померла з радощів, а очевидців її смерть сповнила, — після несподіваної радості через воскресіння немовляти, — несподіваною печаллю й викликала сльози. Тоді святий знову запитав диякона:

—Що нам робити?

Диякон повторив свою попередню пораду, і святий знову почав молитися. Звівши очі до неба і піднісши розум до Бога, він молився Тому, Хто вдихає дух життя в мертвих, і Тому, Хто змінює все єдиним бажанням Своїм. Потім він сказав померлій, яка лежала на землі:

—Воскресни і стань на ноги!

І вона підвелася, ніби прокинувшись від сну, й узяла свого живого сина на руки.

Святий заборонив жінці й усім присутнім розповідати про чудо, але диякон Артемідот після кончини святого, не бажаючи замовчувати велич і силу Божу, яка виявилася через великого угодника Божого Спиридона, розповів віруючим про все, що сталося.

Коли святий повернувся додому, до нього прийшов один чоловік, який хотів купити з його стада сто кіз. Святий звелів йому залишити певну суму за встановленою ціною і потім узяти куплене. Але той залишив вартість дев’яноста дев’яти кіз і приховав вартість однієї, гадаючи, що це не буде відомо святому, який, через свою сердечну простоту, був абсолютно відсторонений щодо будь-яких життєвих турбот. Коли обидва вони були в огорожі, святий наказав покупцю взяти стільки кіз, за скільки він заплатив, і покупець, відділивши сто кіз, вигнав їх за огорожу. Але одна з них, ніби розумна й добра раба, яка знає, що вона не була продана своїм паном, швидко повернулася і знову вбігла в огорожу. Покупець знову взяв її і потяг за собою, але вона вирвалася і знову прибігла в загін. Таким чином до трьох разів виривалася вона в нього з рук і прибігала до огорожі, а він силою виводив її, і, нарешті, поклав на плечі й поніс до себе, причому вона голосно бекала, буцала його рогами в голову, билася і виривалася, так, що всі, хто бачили це, дивувалися. Тоді святий Спиридон, зрозумівши, в чому річ, і не бажаючи разом з тим на людях викрити нечесного покупця, сказав йому тихо:

—Дивися, сину мій, мабуть, не даремно тварина так поводиться, не бажаючи йти до тебе: чи не приховав ти належної ціни за неї? Чи не тому вона й виривається у тебе з рук і біжить до огорожі?
Покупець засоромився свого вчинку, розкрив свій гріх і просив прощення, а потім віддав гроші й узяв козу, — і вона сама покірливо і смиренно пішла до нього додому попереду свого нового господаря, який її купив.
На острові Кіпр було одне селище, яке мало назву Єрифра. Прийшовши туди у справі, святий Спиридон увійшов до церкви і наказав одному з присутніх там, диякону, звершити коротку молитву: святий стомився після далекої дороги, тим паче, що тоді були жнива і стояла страшенна спека. Проте диякон почав неспішно виконувати наказане йому й навмисно розтягував молитву, ніби з якоюсь гордовитістю промовляв її слова і співав, очевидно величаючись своїм голосом. Гнівно подивився на нього святий, хоча й добрим був від природи, і з осудом сказав: «Замовкни!». І відразу ж диякон онімів: він втратив не тільки голос, але й самий дар слова, і стояв, ніби зовсім без’язикий. Усіх присутніх охопив страх. Звістка про те, що трапилося, швидко облетіла селище, і всі жителі збіглися подивитися на чудо і вжахнулися. Диякон упав до ніг святого, знаками благаючи повернути йому мову, і разом з ним благали про це єпископа друзі й родичі диякона. Проте не відразу святий зглянувся, бо був суворий він з гордими й марнославними, але, нарешті, пробачив винуватця, повернув йому мову й дар слова. При цьому він, все ж таки, залишив на ньому слід покарання, не повернувши його мові повної зрозумілості й на все життя зробивши його слабкоголосим, недорікуватим і заїкою, щоб він не величався своїм голосом і не вихвалявся виразністю мови.
Одного разу святий Спиридон увійшов у своєму місті до церкви під час вечірні. Сталося так, що у церкві не було нікого, крім церковнослужителів. Але, незважаючи на це, він звелів запалити багато свічок і лампад і сам став перед вівтарем у духовному розчуленні. І коли він у певний час виголосив: «Мир усім», — і не було людей, які б на виголошені святителем слова дали звичайну відповідь, раптом десь згори почулося багато голосів, які виголошували: «І духові твоєму». Хор цей був величний і злагоджений і прекрасніший за будь-який спів людський. Диякона, який проголошував єктенію, проймав жах, коли він після кожної єктенії чув чудесний спів угорі: «Господи, помилуй». Спів цей чули навіть ті, що були далеко від церкви, з яких багато хто, почувши, поспішили до церкви, й у міру їхнього наближення чудовий спів щодалі більше сповнював їхній слух і втішав серце. Але коли вони ввійшли до церкви, то не побачили нікого, крім святителя з небагатьма церковнослужителями, і не чули більше небесного співу, через що дуже здивувалися.
Іншим разом, коли святий також стояв у церкві на вечірньому співі, в лампаді не вистачило єлею, і вогонь почав гаснути. Святий журився через це, боячись, що, коли згасне лампада, припиниться і церковний спів, і не буде, отже, виконане звичайне церковне правило. Але Бог, Який здійснює бажання тих, хто боїться Його, звелів лампаді переповнитися єлеєм через край, як колись посудині вдови у дні пророка Єлисея (4 Цар. 4: 2–6). Служителі церковні принесли посудини, поставили їх під лампаду і наповнили чудотворним єлеєм. Цей матеріальний єлей вочевидь слугував указівкою на дуже велику благодать Божу, якою був сповнений святий Спиридон і якою він напував своє словесне стадо.

На острові Кіпр є місто Кірина. Якось з Триміфунта сюди прибув у справах святий Спиридон разом з учнем своїм Трифіллієм, який був тоді вже єпископом Левкусійським. Коли вони переходили через гору Пентадактіл і знаходилися на місці, названому Паримна (яке вирізнялося красою і багатою рослинністю), то Трифіллій був зачарований місцевістю і побажав і сам, для своєї церкви, придбати тут який-небудь маєток. Довго він роздумував про це, але думки його не втаїлися від прозорливих духовних очей великого отця, який сказав йому:

—Навіщо, Трифіллію, ти постійно думаєш про суєтне і бажаєш маєтків і садів, які насправді не мають ніякої ціни і лише здаються чимось істотним, і своєю примарною цінністю збуджують у серцях людей бажання володіти ними? Наш скарб невід’ємний — на небесах (1 Пет. 1: 4), у нас є храмина нерукотворенна (2 Кор. 5: 4), — до них прагни і ними заздалегідь (через богомислення) насолоджуйся: вони не можуть передаватися з одного володіння в інше, і хто одного разу стане володарем їх, той отримує спадщину, якої вже ніколи не втратить.

Ці слова принесли Трифіллію велику користь, і згодом він своїм істинно-християнським життям досяг того, що став обраною посудиною Христовою, подібно до апостола Павла, і сподобився незліченних Божих дарувань.
Так святий Спиридон, сам будучи добродійним, спонукав до цього й інших, і тим, хто виконував його настанови й повчання, вони слугували на користь, а на тих, хто не приймав їх, чекали великі неприємності, як це видно з наступного.

Один купець, житель того ж Триміфунта, відплив до чужої країни у торговій справі й пробув там дванадцять місяців. В цей час дружина його впала в перелюбство й завагітнила. Повернувшись додому, купець побачив, що дружина його вагітна і зрозумів, що вона його зраджувала. Він ошаленів, почав бити її і, не бажаючи з нею жити, вигнав її зі своєї оселі, а потім пішов і розповів про все святителю Божому Спиридону і просив у нього поради. Святитель, сумуючи душею про гріх жінки і про велику скорботу чоловіка, прикликав дружину і, не запитуючи в неї, чи дійсно вона згрішила, оскільки про гріх свідчили вже сама вагітність її і плід, зачатий нею в беззаконні, прямо сказав їй:

—Навіщо осквернила ти ложе чоловіка свого і збезчестила його дім?

Але жінка, втративши будь-який сором, наважилася відверто збрехати, що вона зачала не від когось іншого, а саме від свого чоловіка. Присутні обурилися на неї за цю брехню ще більше, ніж за саме перелюбство, і казали їй:
—Як же ти кажеш, що зачала від чоловіка, коли його дванадцять місяців не було вдома? Хіба може зачатий плід дванадцять місяців і навіть більше залишатися в утробі?

Однак вона стояла на своєму і запевняла, що зачате нею дитя чекало повернення свого батька, щоб народитися при ньому. Обстоюючи цю і подібну брехню і сперечаючись з усіма, вона зчинила галас і кричала, що її обмовили й образили. Тоді святий Спиридон, бажаючи привести її до покаяння, смиренно сказав їй:

—Жінко! У великий гріх ти впала, — велике має бути і покаяння твоє, бо для тебе все ж таки залишилася надія на спасіння: немає гріха, який перевищує милосердя Боже. Але я бачу, що в тобі перелюбство викликало відчай, а відчай — безсоромство, і було б справедливо понести тобі достойне і швидке покарання, і все ж таки, залишаючи тобі місце і час для покаяння, ми привселюдно оголошуємо тобі: плід не вийде з утроби твоєї, доки ти не визнаєш істину, не прикриваючи брехнею того, що і сліпий, як то мовиться, бачить.

Слова святого невдовзі збулися. Коли жінці прийшов час народжувати, її спіткала люта хвороба, що завдавала їй великих мук і утримувала плід в утробі. Але вона, охоплена злобою, не схотіла зізнатися у своєму гріху, в якому і померла, не народивши, болісною смертю. Дізнавшись про це, святитель Божий просльозився, пошкодувавши, що він судив грішницю таким судом, і сказав:
—Не буду я більше судити людей, якщо сказане мною так швидко збувається над ними.

Одна жінка на ім’я Софронія, доброзичлива і благочестива, мала чоловіка-язичника. Вона не раз зверталася до святителя Божого Спиридона й дуже благала його допомогти їй молитовно, щоб чоловік її навернувся до істинної віри. Чоловік її був сусідом святителя Божого Спиридона і поважав його, а іноді вони по сусідському бували навіть один в одного в гостях. Якось зійшлося багато сусідів святого і язичника, були й вони самі. І ось раптом святий каже одному зі слуг привселюдно:

—Там біля воріт стоїть вісник, присланий від наймита, який пасе моє стадо, зі звісткою, що вся худоба, коли він заснув, зникла, заблукавши в горах: іди, скажи йому, що той пастух, який послав його, вже знайшов усю худобу в цілості в одній печері.

Слуга пішов і передав посланцю слова святого. Невдовзі після того, не встигли ще присутні встати з-за столу, прийшов від пастуха інший вісник — із звісткою, що все стадо знайдено. Чуючи це, язичник був невимовно здивований тим, що святий Спиридон знає те, що відбувається далеко, як те, що відбувається поблизу; він уявив, що святий є одним із богів, і хотів зробити те, що колись жителі Лікаонії зробили апостолам Варнаві й Павлу, тобто привести жертовних тварин, приготувати вінці і здійснити жертвоприношення. Однак святий сказав йому:

—Я — не бог, а тільки слуга Божий і людина, в усьому подібна до тебе. А що я знаю те, що відбувається деінде, — це дає мені мій Бог, і якщо й ти увіруєш у Нього, то пізнаєш велич Його всемогутності й сили.
Зі свого боку, і дружина язичника Софронія, знайшовши час, почала переконувати чоловіка зректися язичницької омани й пізнати Єдиного Істинного Бога й увірувати в Нього. Нарешті силою благодаті Христової язичник був навернений до істинної віри і просвічений святим Хрещенням. І так спасся, бо невіруючий чоловік освячується жінкою віруючою (1 Кор. 7: 14), як говорить святий апостол Павел.
Розповідають також про смиренність блаженного Спиридона, як він, будучи святителем і великим чудотворцем, не гребував пасти овець безсловесних і сам ходив за ними. Одного разу злодії вночі влізли до загорожі, викрали декількох овець і хотіли йти. Але Бог, люблячи угодника Свого й охороняючи його невелике майно, невидимими узами міцно зв’язав злодіїв, так що вони не могли вийти з огорожі, де й мимоволі залишалися у такому становищі до ранку. Вранці святий прийшов до овець і, побачивши злодіїв, зв’язаних силою Божою по руках і ногах, своєю молитвою розв’язав їх і настановив, щоб не бажали чужого, а жили працею рук своїх, потім він дав їм одного барана, щоб, як він сам сказав, «не пропала дарма їхня праця і безсонна ніч», і відпустив їх з миром.

Один триміфунтський купець мав звичай позичати у святого гроші для торгівлі, і коли, після повернення з поїздок у своїх справах, приносив узяте назад, то святий зазвичай говорив йому, щоб він сам поклав гроші в ящик, з якого взяв. Так мало піклувався він про тимчасове надбання, що й не цікавився навіть ніколи, чи правильно сплачує боржник! Між іншим, купець багато разів уже робив так, сам виймаючи, з благословення святого, з ковчега гроші й сам знову повертаючи туди принесені назад, і справи його процвітали. Але одного разу він, уражений користолюбством, не поклав принесеного золота в ящик і утримав його у себе, а святому сказав, що поклав. Невдовзі він зубожів, оскільки втаєне золото не лише не принесло йому прибутку, але й позбавило успішності його торгівлю і, як вогонь, знищило все його майно. Тоді купець знову прийшов до святого і попросив у нього позику. Святий відіслав його у свою спальню до ящика, щоб він узяв сам. Він сказав купцю:

—Йди і візьми, якщо сам ти поклав.

Купець пішов і, не знайшовши в ящику грошей, повернувся до святого з порожніми руками. Святий сказав йому:

—Але ж у ящику, брате мій, не було досі нічиєї іншої руки, крім твоєї. Отже, якби ти поклав тоді золото, то зараз міг би знову взяти його.

Купець, каючись, упав до ніг святого і просив прощення. Святий відразу ж пробачив його, але при цьому сказав для повчання, щоб він не бажав чужого і не оскверняв совісті своєї обманом і брехнею. Так, неправдою придбаний статок є не прибутком, а врешті-решт — збитком.

Якось в Олександрії був скликаний Собор єпископів: патріарх Олександрійський скликав усіх підлеглих йому єпископів, бажаючи загальною молитвою скинути і скрушити усіх язичницьких ідолів, яких було ще дуже багато. І ось, тоді, коли підносилися Богу численні смиренні молитви, — як соборні, так і особисті, — всі ідоли у місті й у передмістях впали, тільки один особливо шанований язичниками ідол залишився неушкодженим на своєму місці. Після того як патріарх довго і старанно молився про падіння цього ідола, якось уночі, коли він стояв на молитві, мав він видіння, і наказано було йому не сумувати через те, що ідол не падає, а швидше послати на Кіпр і прикликати звідти Спиридона, єпископа Триміфунтського, бо для того й був залишений ідол, щоб бути поверженим молитвою цього святого. Патріарх відразу ж написав послання святому Спиридону, в якому кликав його до Олександрії і розповів про своє видіння, й негайно надіслав це послання до Кіпру. Отримавши послання, святий Спиридон сів на корабель і відплив до Олександрії. Коли корабель зупинився біля пристані під назвою Неаполь, і святий ступив на землю, — у ту ж мить ідол в Олександрії з його численними жертовниками впав і розбився вщент, — так в Олександрії дізналися про прибуття святого Спиридона. Коли патріарху повідомили, що ідол упав, патріарх сказав решті єпископів:

—Друзі! Спиридон Триміфунтський наближається.

І всі, приготувавшись, вишли назустріч святому і, з честю прийнявши його, раділи прибуттю до них такого великого чудотворця і світильника світу.
Церковні історики Никифор і Созоме пишуть, що святий Спиридон надзвичайно піклувався про суворе дотримання церковного чину і збереження у повній недоторканності, до останнього слова, книг Святого Письма. Одного разу сталося таке. На острові Кіпр відбувалося зібрання єпископів усього острова у справах церковних. Серед єпископів були святий Спиридон і згадуваний вище Трифіллій, — чоловік, вправний у книжній премудрості, оскільки замолоду він багато років провів у Бериті, вивчаючи Святе Письмо й науки. Отці, присутні на зібранні, просили його виголосити у церкві повчання народу. Коли він повчав, довелося йому пригадати слова Христа, сказані Ним розслабленому: встань і візьми одр твій (Мк. 2: 11). Трифіллій слово «одр» замінив словом «ложе» і сказав: «Встань і візьми ложе твоє». Почувши це, святий Спиридон підвівся з місця і, обурений заміною слів Христових, сказав Трифіллію:

—Невже ти краще Того, Хто сказав «одр», що соромишся вжитого Ним слова?

Сказавши це, він привселюдно вийшов із церкви. І так зробив він не через злостивість і не тому, що сам був зовсім невченим: присоромивши злегка Трифіллія, який хизувався своїм красномовством, він навчив його смиренню. До того ж, святий Спиридон користувався (серед єпископів) великою повагою, як найстарший літами, славний життям, перший за єпископством і великий чудотворець, а тому, через повагу до особистості, всі поважали і його слова.

На святителеві Спиридоні перебувала така велика благодать і милість Божа, що під час жнив у найспекотнішу пору дня його свята голова одного разу виявилася вкритою прохолодною росою, що зійшла згори. Це було в останній рік його життя. Разом з женцями він вийшов на жнива (бо був смиренний і працював сам, не гордуючи висотою свого сану), і ось, коли він жав свою ниву, раптом, у найбільшу спеку, зросилася його голова, як це було колись з руном Гедеоновим (Суд. 6: 38), і всі ті, хто були з ним на полі, бачили це й дивувалися. Потім волосся на голові в нього раптом змінилося: одне зробилося жовтими, інше — чорним, інше — білими, і тільки Сам Бог знав, для чого це було і що провіщало. Святий торкнувся голови рукою і сказав присутнім, що наблизився час розлучення душі його з тілом, і почав навчати всіх добрим справам, і особливо — любові до Бога і ближнього.
Через кілька днів святий Спиридон під час молитви віддав свою святу і праведну душу (близько 348 р.) в руки Господа, Якому праведно і свято служив усе своє життя, і був з честю похований у церкві Святих апостолів у Триміфунті. Там і встановлено було відзначати щорічно пам’ять його, і біля гробу його відбуваються численні чудеса на славу Бога Живого, прославленого у святих Його, Отця і Сина і Святого Духа, Якому і від нас нехай буде слава, подяка, честь і поклоніння навіки.

Чесні мощі святого Спиридона, благодаттю Божою, збереглися нетлінними, і, що особливо гідне подиву, шкіра плоті його має звичайну для людського тіла м’якість. У Триміфунті мощі його покоїлися до середини VII ст., коли, внаслідок набігів варварів, вони були перенесені до Константинополя. Наприкінці XII або на початку XIII ст., за свідченням Новгородського архієпископа Антонія, який мандрував святими місцями, чесна глава святителя була у церкві Святих апостолів у Константинополі, а рука та мощі його спочивали під вівтарем храму Пресвятої Богородиці. Російські ж паломники XIV і XV ст.ст.: Стефан новгородець (1350 р.), диякон Ігнатій (1389 р.), диякон Олександр (1391–1395 рр.) та ієродиякон Зосима (1420 р.) — бачили святі мощі Спиридона і цілували їх у константинопольській церкві Святих апостолів. 29 травня 1453 р. священик Георгій Калохеретіс вирушив з мощами святителя до Сербії, а звідти у 1460 р. на острів Корфу. У 1592 р. правиця святителя Спиридона була доставлена з Константинополя до Рима Папі Клименту VIII, який у 1606 р. передав святиню кардиналу Чезаре Бароніо. Кардинал, у свою чергу, передав правицю церкві Божої Матері (S. Mаria in Vallicella) у Римі.

Карта проїзду

Банківські реквізити храму


Релігійна громада парафії на честь святителя Спиридона Триміфунтського в Святошинському р-ні м.Києва ЄДРПОУ 36620918 Рахунок № UA403807750000026000056145145 в ПАТ КБ "Приватбанк" МФО 380775 

Наші контакти

Адреса храму:
м. Київ, просп. Леся Курбаса, 7-Д

Телефон:
044 360 04 77

Email:
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.